No money no honey: як під час війни знайти гроші на культуру

Стипендіатка Гарвардського університету Наталка Церклевич про те, чому держава більше опікується вугіллям, аніж культурою
Наталка Церклевич
24 лютого 201514:10

Культура, яка ніколи не була пріоритетною сферою для українських урядів, не стала пріоритетною і зараз. Після живого прикладу, як зміцнів Майдан завдяки музиці піаніста-екстреміста, лекціям у відкритому університеті Майдану, фільмам Вавилона’13 та резонансу у світі, який викликало ув’язнення в Москві українського режисера Олега Сенцова, новостворений уряд продовжує зменшувати видатки на культуру у 2015 році. Але там, де недопрацювала українська культура, там зараз воює українська армія.

Щоб відповісти на запитання, чому наша держава опікується більше вугіллям, ніж художньою літературою, та чи можливо змінити ситуацію в майбутньому, INSIDER поговорив із Наталею Церклевич, стипендіаткою Гарвардського університету, екс-керівником грантової програми із фонду "Розвиток України", нині менеджером гуманітарної організації People in Need.

Організація культурно-мистецьких подій у наш час — це спроба вийти за межі того простору, в якому ми зараз усі існуємо. Іншими словами — переключитися з негативу, на якому сконцентровані наші новини та фейсбук-стрічка, на певний позитив. Також — це хороша нагода зібрати кошти, наприклад, на потреби армії або біженців з окупованих територій.

Ми всі зараз певною мірою травмовані й окремі мистецькі акції можна спрямувати на подолання стресового стану, особливо серед тих людей, які на власні очі бачили війну. Мені здається, що у цьому випадку нам би став у нагоді досвід балканських країн, де організація культурних подій, наприклад, conflict drama (імпровізаційна міні-вистава, в якій учасники обігрують складні життєві ситуації), була спрямована на вирішення релігійних, мовних конфліктів у поствоєнному суспільстві. Поєднавши таку практику з психологічними, суто українськими рисами, це допомогло б адаптуватися нам усім у сучасній ситуації.

Шукати зараз фінансування в Україні для створення культурних проектів — це просто нереально. Але ж і з цим треба якось жити і намагатися продовжувати розвивати нашу культуру. Бо саме війна народжує нове покоління митців, чого варті лише ті, хто сформувався у період Другої світової.  

Зовсім скоро нас захлине новий потужний творчий сплеск. Майдан уже зі свого боку подарував нам стільки нових імен.

Якщо держава ніяк не може усвідомити важливість культури, то це усвідомлення, а з ним і організація, і альтернативне фінансування повинне початися з comunity approach, тобто зусиллями певної спільноти на місцях: громад, церков, окремих активістів.

Приїхати в якесь віддалене село, як це робив Сергій Жадан у зоні АТО, і почитати там поезію було б цікаво не тільки для молодого покоління, а й для старшого теж.

Нашу культуру недофінансовували завжди. Навіть одна з найбільших культурних подій в Україні — Львівський книжковий форум — ніколи не мав повністю заповненого бюджету. Очікувати, що зараз з’являться якісь альтернативні джерела підтримки — взагалі марно. Ще до трагічних подій в Україні фактично не було приватних фондів.

У багатьох українців навіть у свідомості, на жаль, не закладена важливість культури, тому не треба плекати ілюзій, що цей посил швидко сформується у свідомості потенційних меценатів.

Наприклад, для Віктора Пінчука підтримка культури — це іміджева штука, для інших – це поле великого ризику, куди вони не дуже хочуть заходити. Митці мислять критично, ще і капітал меценатів охоче візьмуться покритикувати, та і схвальні відгуки в пресі можна не завжди отримати.

Інша справа — допомога дітям. Діти завжди посміхаються! А з мистецько-експериментальними проектами такого зворотньо-прямого зв’язку не вийде. Якось ми підтримали мистецький проект у Севастополі, який іронічно висміював пафос мілітаризованого міста російських моряків. Місцева преса нас буквально роздерла на шматки, і нам довелося коментувати кожну окрему публікацію.

Культура визначає обличчя країни. А в України взагалі відсутнє стратегічне мислення у цій сфері. По-перше, обов’язок держави працювати над підтримкою тих державних інституцій, які вже є. Створити власне для них такі умови, аби ті змогли працювати на себе, хоча б частково. Як у випадку з університетами — надати автономію у прийнятті певних рішень: відкривати кафе, наприклад. По-друге, працювати з географічно занедбаними місцями. Працювати з населенням, яке позбавлене можливості для культурного розвитку. Ситуація в Донецьку і Луганську яскраво демонструє нам приклад культурної занедбаності.

Приватні ж фонди, своєю чергою, повинні підтримувати якісь цільові проекти і ділитися за окремими напрямками: фонд візуального мистецтва, кінофонд. Як на мене, недержавні фонди підтримки повинні бути автономними, без залучення репутації тієї чи іншої особи. Або ж засновник повинен ставити інтереси культури вище за свої власні. Але потреба у фінансуванні та підтримці не обмежується лише культурною сферою. 

В Україні повинні з’явитися програми, які будуть підтримувати культурні старт-апи, маленькі регіональні мистецькі бізнеси. Наприклад, Німеччина відома своєю ефективною регіональною політикою, організовуючи мобільні музеї, мобільні кінотеатри у віддалених регіонах.

Один із найуспішніших механізмів, який почав працювати в Україні і може бути імплементованим у майбутньому, — це стипендії та тревел-гранти. Є таке поняття key holders — це люди, які здатні об’єднати інших навколо себе. Їх потрібно знайти, ідентифікувати й інвестувати в них. Звичайно, багато кандидатів у процесі відсіється, але знайдуться ті, хто зможе отримати досвід через поїздку і потім поділиться ним тут, в Україні, вплинувши позитивно на інших. Тому що саме людський ресурс — є однією з головних інвестицій у культурі. Це має бути не продукт, як, наприклад, фільм, а особа режисера чи продюсера, який потім створить ще один і ще один фільм.

Для концептуальних проектів, спрямованих на роботу з травматичним суспільством, підтримки можна пошукати і поза межами України. Тим паче, що Україна зараз перебуває у фокусі. Хоча місцевим буде важко пробитися самотужки, але, думаю, такі організації з шаленим досвідом і хорошою репутацією, як CSM, Форум видавців, Meridian Chernowitz, зможуть спробувати. Якісь маленькі ініціативи будуть ефективними тільки під парасолькою інших більш потужних структур.

Якщо говорити про такі програми, як Creative Europe, то, як на мене, розглядаючи проекти у Брюсселі, вони вже наперед передбачають, кому дадуть фінансування. Оскільки пріоритетним для таких донорів є розуміння можливостей організації, її мережі, фінансової прозорості тощо. В Україні не так багато структур, які відповідали би цим вимогам. Те саме бачимо в інших сферах.

Щоб отримали великі гранти від Європейської комісії треба бути міжнародною великою організацією, шанси локальних аплікантів майже мізерні.

Українські інституції повинні працювати над створенням доброго нетворкінгу, а це, відповідно, знову ж таки передбачає досвід подорожей, участь у семінарах, обмінах для того, щоб у майбутньому отримати гіпотетичні шанси для фінансування.

Зараз в Україну заходять нові великі міжнародні гравці, які шукають собі локальних партнерів. Підписання Угоди про асоціацію вже відкриває нам багато можливостей, залишається тільки визначити ці можливості і працювати з ними. Зараз також дуже важливо налагодити професійний обмін між нашою країною і Європейським Союзом, але не просто відправляти людей на конференції та семінари, я говорю про занурення у робочу атмосферу на рік чи два. Молодим українцям, які вже зрозуміли пріоритет іноземних мов, усе одно не вистачає вузькоспеціалізованих знань у конкретних сферах.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

15.11.2018, 18:17
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 12 липня 2019

    Як реформуватимуть митницю. Нефьодов презентував план

    "Митниця – це дорого"

     
    • 11 липня 2019

    Депутати проголосували за жорсткіше покарання для педофілів. Як змінився кримінальний кодекс

    Кримінальний кодекс зазнав відразу кількох змін

     
    • 11 липня 2019

    Нацрада не може довести, що власником трьох українських телеканалів є Медведчук

    Фещук закликала парламент надати Нацраді жорсткіші повноваження

     
    • 11 липня 2019

    Верховна Рада не змогла звільнити Клімкіна з посади міністра закордонних справ

    Подання про звільнення Клімкіна до Ради подав президент Володимир Зеленський

     
Система Orphus