Ірена Карпа: В нас з’явилося те, чого ніколи не було - спільність, солідарність і бажання допомогти іншим

Письменники Любко Дереш та Ірена Карпа про пропаганду в культурі та культуру в пропаганді
Фото з Facebook Ірени Карпи
2 лютого 201520:42

 "Я на вишенке сижу - не могу накушаться, Дядя Ленин говорит - надо маму слушаться", - цей віршик мій тато вчив у школі в 1964 році. Його ж нам пропонувала до вивчення наша вчителька російської мови і літератури. У 1998 році.

Усім тоталітарним державам найкраще вдавалося просувати свою ідеологію через культуру. Саме її вони використовували для свої пропаганди. Власне, щось подібне роблять і зараз країни-демократії, проте сьогодні це називають просвітленням.

Чи можуть культура і пропаганда поєднуватись, або ж якось співіснувати? Відповідь на це й інші запитання спробували знайти письменники Любко Дереш та Ірена Карпа в рамках дискусії, організованої "Форумом видавців у Львові".

INSIDER записав найцікавіші думки письменників. 

 

Ірена Карпа

Якщо розібратися в тому, що робить пропагандист, і що робить митець, то пропаганда все-таки апелює до масової свідомості, до "ви". Натомість письменник більше пише для "ти", для кожної окремої людини.

Коли ми чуємо слово "пропаганда", то, безумовно, перша асоціація, яка в нас виникає, це - "розрахунок на лоха". На когось такого абсолютно масового, на людину, яка не звикла займатися просвітництвом для самого себе. Дуже часто за ідеєю, наприклад, пропаганди чищення зубів серед дітей стоїть бажання втюхати споживачеві певну зубну пасту. А за "пропагандою здорового способу життя", втюхати якісь висівки, хлібці чи косметологів, які обіцяють, що ви будете вічно молодими. Пропаганда завжди дає віру, що так чи інакше щось можливо.

Завжди є можливість маніпулювати сенсами. Зараз, наприклад, у нас пропагується вибір. Але дуже багато людей можуть потрактувати це як безкарність злочину. Так само, коли ми пропагуємо захищати Батьківщину - за цим також може стояти те, що ми закликаємо людей вмирати і калічитися. Тобто ти даєш людям певний сенс, який кожен може трактувати по-своєму. 

Пропаганді варто протиставляти правду. Але в такій ситуації, яка склалась у нас,  можливо, людям якраз і варто подавати швидкісний чорний і білий аналіз ситуації. На випадок, коли з’являється країна-агресор, а Росія нею справді є, в України дуже чітка позиція, сформульована ще Подерев’янським: "Від***ся від нас". Бо в нас все добре.

Це нагадує ситуацію, коли в пісочниці граються двоє дітей. Одна дитинка побудувала собі красивий пісочний замок, а інший чувирло, який нічого не вміє робити, прийшов і лопаткою зруйнував цей замок. І поки ти намагатимешся його зрозуміти, він тобі ще й по голові цією лопаткою надає. Тому треба або відійти, або краще за все - дати здачі.

Ми всі роки хавали те, що ми миролюбиві. Але не можна виховувати дітей лише на жертовній міфології, яку нам подають у школах. Увесь час потрібно ставити акценти на героїчних сторінках історії.

Мені як автору мультиків про "ватніків" інколи пишуть люди, які кажуть, що цим мультфільмом я розколюю Україну. Якщо вони і справді вважають, що саме він, а не трупи, смерті та російська агресія розколюють країну, то я готова взяти на себе відповідальність. Але ж "ватнік" - це не тільки житель Донбасу. "Ватнікі" є скрізь - і в Україні, і в Росії, і в Единбурзі. Це люди, які керуються правилом "Жилі бєдно - хватіт". Які вважають, що всім обов’язково потрібно показати, що в них "найбільші цицьки і найменша собачка". Тобто цей образ існував уже давно.

Для того, щоб уберегтися від пропаганди, потрібно вимкнути телевізор. Бо вся та правда, яка до нас доноситься, все одно є однобокою. Канали так чи інакше належать певним медіа-холдингами, ті, своєю чергою, належать певним олігархам. І врешті-решт ми отримуємо інформацію, яка є комусь вигідною і працює на шкоду іншому. 

Культуру дуже часто використовують із метою пропаганди. Той самий Вагнер навряд чи радів би, що нацисти зробили його своїм співцем. Тому це дуже тонка грань. Ти можеш створити твір на задану тематику, а хтось може його використати під себе. 

Розкол в Україні є результатом пропаганди. Подивіться, скільки років де-юре незалежна Україна була де-факто залежною. Російський пропагандистський продукт намагається нас підштовхнути до думки, що ми однакові, що ми нікуди не пішли від "совка". Але завдяки трагічним подіям в Україні, що почалися ще 2013-го, в нас народилася політична нація. В нас з’явилося те, чого ніколи не було раніше - спільність, солідарність і бажання допомогти одне одному. Я не знаю, чим ще, як не допомогою іншим людям, ми можемо загоїти цю тріщину, цю рану. 

 

Любко Дереш

Нещодавно я розмовляв на цю тему з київським критиком Костею Дорошенком, і він дуже чітко визначив для мене, що таке пропаганда. Пропаганда – це коли певну складну проблему зводять до рівня чорно-білої картинки. Усувають напівтони і меседж роблять дуже простим, таким, щоб його можна було сприйняти вже на рівні емоцій. А коли ти сприймаєш його винятково на емоційному рівні, то перестаєш включати мізки. Відповідно, тобою стає легко маніпулювати. В цьому плані для мене пропаганда має негативне значення. Тому що вона звертається до нашої тваринної частини.

Якщо контрпропаганда, просвітництво чи реклама звертається до мого свідомого, а не до несвідомого, тоді там є якась повага. Тоді не виникає бажання захищатися.

Зараз у розмовах з’являється тенденція висміювати Росію, підколупнути її, показати, що вона не права. Це доволі небезпечна тенденція, бо закриває нам певну частину нашого поля зору. Ми, звичайно, можемо посміятися з того, чи з іншого, але повинні бути обережними, щоб не запропагандувати самих себе. Потрібно розуміти, що є країни, які замість того, щоб розділяти з кимось реальність, нав’язують свою.

Найцікавіша американська література є антиамериканською по духу. Так казав Сергій Жадан. Яскравим прикладом такої літератури є бітники. Як не дивно, наявність андеґраунду в американській культурі зміцнює саму ідею істеблішменту. Істеблішмент поширюється і на андеґраунд також. Коли людина думає про Америку, у неї з’являється широкий діапазон, у якому присутні різні полюси.

Я є людиною абсолютно провладною. Кожного разу. Я бачу конструктив у тому, щоби приймати все таким, як воно є, і працювати з ним. Моє гасло -  я не критикую. Я не вважаю себе компетентним у тому, щоб критикувати владу. Я - письменник, а не політолог. Письменник виграє не тоді, коли критикує владу, а тоді, коли дає людям поштовх задуматися над тим, ким вони є.

Для того, щоб уберегтися від пропаганди, важливо не зводити все до "плакатності", до кабаре, де на трьох пальцях можна все показати.

Культура і пропаганда повинні бути розділені. Пропаганда підживлюється культурою і намагається викрадати якісь її шматки для досягнення своїх цілей. Культура, своєю чергою, може обігрувати пропаганду.

Культура передбачає нарощування рівнів рефлексій, а пропаганда - їх зменшення. 

Усі розколи, всі коливання в суспільстві відбуваються завдяки інформаційному впливу. Долати його наслідки потрібно інформаційними способами, але робити це на рівень вище. Для цього якраз підходить культура. Культура повинна об’єднувати людей, вона повинна бути гуманною і давати місце всім. Саме тоді можна буде знайти слова, якими ми будемо говорити про наше спільне майбутнє. 

Відео виступу тут.

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

14.11.2018, 10:57
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 21 вересня 2019

    Члени "Демократичної сокири" звернулись до міграційної служби щодо потрійного громадянства Коломойського

    Про це стало відомо під час акції "Імпічмент Коломойському", яка відбулась біля Офісу президента у Києві, 20 вересня

     
    • 18 вересня 2019

    У Києві відбулась церемонія подяки ексдиректору Українського інституту національної пам'яті В'ятровичу

     
    • 16 вересня 2019

    Забудовний конфлікт у Києві за участі "Правого сектору" та "Азову": що сталось

     
    • 12 вересня 2019

    Двоє військових загинули в зоні ООС

    Бойовики за добу здійснили 18 обстрілів

     
Система Orphus