Книжки як важка артилерія у війні з Росією

"Міжнародний форум видавців у Львові оголосив бойкот російській книзі". Такими гучними повідомленнями в середині липня зарясніли інформаційні портали країни та блогосфера.

Чимало користувачів соціальних мереж, не вникаючи в подробиці інциденту, перемістили дискусію в поле емоцій і розхожих афоризмів як залізних аргументів неприпустимості такого рішення. А важливим уточненням є те, що книжки, видані в Росії, таки продаватимуть на Форумі, але з особливим маркуванням. Не будуть представлені окремо лише самі видавництва.

Разом із тим є й цілком доречні зауваження від тих, хто виступив із критикою такого рішення. Пропоную зупинитися на кількох із них.

Теза перша: "Подібні заборони породжують нові непорозуміння, грають на роздмухуванні ворожнечі між двома країнами, дають черговий привід для інформаційних війн".

Тут хотілося б навести слова і російського літературтреґера, головного редактора видавництва "АРГО-РИСК" та журналу поезії "Воздух" Дмітрія Кузьміна:

"Я був учасником Львівського форуму не раз – як поет, перекладач і видавець. Жодного разу не реєструвався для участі у Форумі як видавництво, бо це дві великі різниці – культурна програма і ярмарок як бізнес-проект. Упевнений, що для тих у світі російської літератури і книги, для кого – як і для України – сьогоднішній російський режим є ворогом, Львівський форум буде відкритим і надалі. А тим, для кого сьогоднішній російський режим є другом, робити там нічого", - пише він у себе на сторінці в Facebook.

Облишмо сентенції про "ворог-друг" і звернімо увагу на інше: Форум – це не лише ярмарок, друга, не менш потужна його складова, - літературний фестиваль, до якого входять презентації, перформенси, поетичні та прозові читання, тематичні виступи, дискусії тощо. Російська література та її представники цьогоріч можуть виступити повноправними учасниками усіх цих заходів. Так, видавництву не надали можливості розмістити свій крам на поличках під окремою вивіскою, однак його автори не позбавлені права представити свої книжки під час авторських вечорів.

Теза друга: "У російському літературному процесі є чимало "друзів" і культурних партнерів України, які їдуть на Форум, попри громадський і чиновничий осуд у своїй країні".

При цьому виникають конспірологічні міркування про можливі переслідування у Росії тих видавництв, які відвідають в Україні цей захід. Наважуся припустити, що середній російський обиватель, навпаки, цілком схвально сприйняв би таку ініціативу, мовляв:

- Мы у них Крым отжали, а они ещё и книги у нас покупают, пополняют наш бюджет.

Зрештою, друзі і партнери мають усвідомлювати міру власної відповідальності (принаймні як платники податків) у фінансуванні збройного протистояння в "народних республіках" і почуття такту, коли не варто заходити в гості до людей, у яких член твоєї родини незаконними оборудками забрав частину житлової площі. Якщо ж такої міри усвідомлення і такту немає - варто замислитися, чи й справді ці люди є нашими "друзями" та "партнерами".

Теза третя: "Усуваючи з ринку пропозицію, ми породжуємо попит, який іще більше посилить інтерес до російського універсуму, складовою якого є імперське мислення та великодержавний шовінізм".

І тут має бути важливе уточнення, яке мусять озвучити ті, хто пропонує подібні аргументи: ностальгія виникне за тамтешньою культурою чи за низкою жанрів, які отримали в ній розвиток і зовсім не представлені в українському літературному процесі?

Якщо питання в першому, то Форум видавців – не єдина в країні можливість познайомитися з новинками російського красного слова. В Україні існують представництва російських видавництв у форматі книжкових супермаркетів, а рідкісні, "форматні" книги можна замовити поштою. У таких містах, як моє Запоріжжя, набагато складніше купити твір сучасного вітчизняного автора, ніж письменника з Росії.

Щодо питання відсутності жанрів, сподіваюся, подібні заборони лише стимулюватимуть наших літераторів заповнювати ці лакуни споживацького інтересу.

Теза четверта: "Книжки - це продукт інтелектуального та естетичного ґатунку, тому на них не можуть поширюватися ті ж самі санкції, що й на ковбасу і шпроти".

Цікаво, що подібну думку доводилося чути від людей середнього і старшого віку. Наважуся припустити, що за нею стоїть архаїчна фетишизація книги, сліди якої беруть початок із радянського минулого.

З одного боку - обожнення книги, до якого привчають із дитсадка і школи. Свідомо пошкодити її - вчинок гідний суспільного осуду. Додатковий фактор - тогочасний дефіцит хорошої літератури. Кожну книжку треба берегти, пам’ятаючи, якими стараннями вона дісталася і як страшно її втратити, бо знайти потім таку ж - майже неможливо. Відтак твір втілений на папері під палітуркою - частина культурної ідеології покоління.

Зрозуміло, що для багатьох сучасних двадцятирічних і навіть тридцятирічних людей це "сакральне" уявлення видається дивацтвом. Вони навчилися розрізняти сам твір і його носій. Перший цінніший за другий. Поняття "текст" уже не цілковитий синонім поняттю "книга". І в час, коли роман можна завантажити на ноутбук, планшет чи навіть мобільний телефон - ми все активніше позбавлятимемося цього карго-культу.

Ну й наостанок. Як зазначила президент Форуму видавців Олександра Коваль, подібна заборона - це у першу чергу не акт відчуження, а спроба убезпечити самих видавців.

Форуму важко гарантувати, що всі без винятку учасники літературного процесу і просто пересічні відвідувачі заходів будуть максимально коректними у поводженні як із представниками видавництва, так і з книжками. Себто це передусім дипломатичний жест, спрямований на те, щоб зменшити ризики для виникнення відкритих конфліктів.

Тоді доцільним було б запитати: навіщо маркувати російські книжки державним триколором країни виробника? Адже це буде додатковим подразнюючим фактором в атмосфері, що й без цього напружена. Як на мене, це цілком безневинний спосіб нагадування, що свято літератури і міжкультурного діалогу під назвою Форум видавців усе ж відбувається в умовах війни. Здається, саме цього усвідомлення наразі і бракує багатьом представникам вітчизняного літературного процесу і його партнерам.