Народження нації і ті, хто не встигають за пологами

Історії та персонажі - вигадані, але ви когось із них точно зустрічали
Карикатура Ігоря Дудки (м. Калуш), УНІАН
29 липня 201414:00

Ситуація в країні та світі загалом змушує багатьох людей побачити світ і переосмислити побачене по-новому.

Уявімо, що наша свідомість - це одна й та ж сцена, на якій грають одні й ті ж актори, але різні вистави. Ці 5 замальовок - спроба побачити людей, яких події сьогодення вирвали з їхньої буденності і змусили переосмислити якщо не все своє життя, то світогляд - точно.

Усі історії та персонажі - вигадані, але ви когось із них точно зустрічали.

                                                                       Дав маху

У Києві за все життя він побував двічі. Взимку 2013-го за 200 обіцяних гривень його звозили на Антимайдан. Улітку 2014-го він сюди приїхав уже як біженець.

Він - нічим не особливий дядько, зі звичайною на свій час професією (тобто ніякою) та середньостатистичними уявленнями про світ (тобто ніякими).

І ніяк він не може пов'язати у своїх думках ці дві свої подорожі. І тільки одне питання крутиться у його голові:

- Если это случилось, значит я слабо крутился. Надо было сильнее рвать и метать. Где ж я маху дал?

Мерседес

За своє життя вона встигла побувати у двох місцях: її рідному містечку та Ялті (знайомі запросили туди на весілля).

Вона ніколи не цікавилася ні політикою, ні історією, але їй здавалося, що на тих питаннях вона знається непогано.

До всього українського вона ставилася з легкою зневагою, але в її житті не було місця для ненависті.

Її найбільшою мрією було вийти заміж за чоловіка на "мерседесі". От чомусь саме чоловіки на "мерседесах" їй здавалися найгарнішими.

Коли в її місті завелися терористи, вона не була ні проти них, ані за них. Їй було все одно:

- Это все политические игры. Не хочу, чтобы меня использовали.

Коли снаряд влучив у балкон її квартири, вона попросилася до родичів пожити в них: горизонти її світогляду розширилися ще одним містом - Львовом.

Тепер у її житті знайшлося місце для ненависті. Вона ненавидить не тільки все українське, а й усе західне. Тільки мрія про чоловіка на новенькому "мерседесі" гріє її роз'ятрену ненавистю душу.

Екзотика

Усе життя вони пропрацювали у міжнародних банківських інституціях. Як і усі порядні британські пенсіонери, заслужений відпочинок проводили у подорожах екзотичними місцинами.

Ознайомлюватися з культурою та побутом східноєвропейських аборигенів почали з України. Після подорожі Африкою навіть війна на сході України не відлякала їх від відвідин цієї дикої та бідної країни. Але далі за Львів вони все ж вирішили не їхати (могли виникнути проблеми зі страхуванням).

Дещо розчаровані Львовом (що це за екзотика, коли куди не зайдеш - усі розуміють англійську), подружжя британців завітало на вечерю до ресторанчика в одному з двориків поблизу Площі Ринок. Місцевий гід сказав, що цей заклад тільки-но відкрився і працюють у ньому винятково члени родини власника.

Вони не знали, хто такі кримські татари і не дуже розуміли, яка їхня відмінність від інших татар. Але кухня цього народу їм дуже сподобалась! Особливо манти! (От це - екзотка!)

Прийшов час просити рахунок. Господиня закладу мала замовлення, тому винести рахунок доручила своєму помічникові. Побачивши "помічника", англійка гучно почала жаліти цього 12-річного хлопчика.

- Нарешті справжня екзотика, діти за роботою, - подумав старий британець.

Коли помічник приніс решту в конвертику (а там було трохи більше, ніж зазвичай залишають "на чай"), англійка, використовуючи здобутий у спілкуванні з африканськими племенами досвід, почала пояснювати хлопчині, що це - йому.

Він не розумів, чому ця тітка так кричить і так повільно вимовляє слова англійською. Заперечно похитав головою і віддав конверта. Сказавши "No need", пішов на кухню.

Англійка дивилась услід хлопчині і зустрілася поглядом із його мамою. Кримчанка не знала, чи усмішка англійки щира, але дуже хотіла, аби іноземка пошвидше забралася геть з її закладу.

Англійка не знала нічого про Будапештський меморандум, але добре відчувала, що їй тут не зовсім раді.

Плазма

Він завжди переймався усім, що відбувалося навколо. Але його співчуття ніколи не йшло далі слів і думок. Він був переконаний: його особиста участь у вирішенні якоїсь проблеми ролі не грає, то все - справа громадських організацій, профспілок, держави тощо.

Так було і тоді, коли він виходив із супермаркету електроніки, тримаючи в руках пакунок із новенькою плазмою.

"Не така велика, як хотілось, але "Діскавері" в HD буде де подивитися", - думав він.

Маршрутка довго не приїжджала, довелося взяти один із флаєрів, які дівчина роздавала поряд із зупинкою. У тій брошурці писалося щось про потребу здати кров для поранених на Сході українських воїнів, щось там про плазму крові, про донорство.

"Ну то є ж державні банки крові, нехай поділяться. Треба знайомому активістові розповісти, він передасть кому треба", - подумав він.

Встановивши на почесному місці новеньку плазму, взявся розбирати рахунки та рекламні брошурки з поштової скриньки (потрібно було зачекати кілька хвилин, поки активізується HD сигнал). На одному з папірців канцелярським шрифтом було написано його ім'я, а далі – "Згідно із Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

HD сигнал увімкнувся. У чудовій кришталевій якості в ефірі був соціальний ролик про збір крові на потреби поранених українських військових. Про знайомого активіста з якоїсь громадської організації він забув. Перед очима стояла тільки сторінка тієї брошурки, що її роздавала дівчина на зупинці.

Підземка

Вона понад 15 років пропрацювала в Київському метрополітені. Ні, не машиністом, а контролером.

Змінювалися президенти, змінювались уряди, змінювався курс валют, а станція лишалася такою ж, якою вона побачила її вперше прийшовши на роботу.

Суспільне життя та політика цікавили її тільки тоді, коли це впливало на потенційний вихід на пенсію.

Вона вміла ще за 10 метрів побачити пільговика, їй не потрібно було дивитись у свідоцтва та документи. Але цього разу її пільгомір дав збій.

Коли до "пільгового" турнікету підійшов кремезний хлопець із татуюванням "Слава Україні" на шиї, вона таки попросила посвідчення.

- Таких міліцейських не бува! - не повірила вона своїм очам і покликала правоохоронця з сусідньої будки (такі є на кожній станції).

Міліціонер підтвердив справжність посвідчення свого татуюваного колеги. Зміни дійшли і до їхньої підземки.

Розділи :

КОМЕНТАРІ

13.11.2018, 15:00
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 12 вересня 2019

    Двоє військових загинули в зоні ООС

    Бойовики за добу здійснили 18 обстрілів

     
    • 11 вересня 2019

    Звільнені полонені отримають від уряду по 100 тисяч грн

    Компенсацію отримають 35 звільнених політв'язнів

     
    • 11 вересня 2019

    Це була цілком продумана брутальна операція, що розроблялася довгий час, - Сущенко про затримання

    Сущенка звинувачували в шпіонажі на користь України

     
    • 11 вересня 2019

    Вибухи в Калинівці: попередня причина – загорання трави

    Боєприпаси мали утилізувати

     
Система Orphus