У той час, коли на відстані 115 кілометрів від Донецька в передчутті війни живе окупований Слов’янськ, в самому обласному центрі спокійно пройшов масштабний літературний фестиваль.
Більш ніж 20 письменників приїхали на триденний захід зі всієї України. Для деяких із них основною метою подорожі була проста цікавість, а сам фест - своєрідним бонусом і можливістю поспілкуватися з місцевою інтелігенцією. Роздивлятися Донецьк - такий собі експонат, в який одночасно вмонтовано залишки "совка" та сучасної урбаністичної культури, - суцільне натхнення для митця.
Всеукраїнський літературний фестиваль був у Донецьку вперше. Куратором обрали Любка Дереша, який іще напередодні 2014 року відвідав місто і зрозумів, що тут не лише не страшно, але є й чимало потенцій для розвитку літератури. Хоча, якщо говорити про донецький літфест, то мова радше не про розвиток, а наразі тільки про знайомство: певна частина місцевих ніколи не читала бодай щось із сучасної української літератури, тому дізнатись і почути, хто є хто було основною метою.
Однак самих читань за три дні було не так і багато, чим були розчаровані деякі відвідувачі. Більше проводили дискусій, розмов і закликів до єднання Сходу і Заходу. Як не крути, але зараз будь-яка подія поступово переходить у площину політики, Росії, "зелених чоловічків" і захоплених будівель.
У другий день фестивалю у Слов’янську проводили черговий етап антитерористичної операції. В "Ізоляції. Платформі культурних ініціатив", де проходив захід, Володимир Єшкілєв, Мустафа Найєм, Платон Бєсєдін, Катерина Бабкіна й інші говорили про призначення журналістики.
За 115 кілометрів від Донецька горіли блок-пости та стріляли. Як це відбувалося, ми знали тільки з медіа, з обривків повідомлень, які вкидались в інформаційний простір, а через годину могли бути спростовані.
На тлі насиченого новинного потоку відчуття голоду до інформації тільки росте, бо події на Донеччині неможливо викласти як слід. ЗМІ, про які на фестивалі розгорнулися палкі сутички, останнім часом не можуть виконувати свою роботу. Ні, не так - їм забороняють її робити, відкрито погрожуючи.
 |
| Фото надане фондом ІЗОЛЯЦІЯ, автор: Майя Саєнко |
Сам фестиваль супроводжувало почуття дисонансу. Воно з’явилося відразу та розгорталося поступово, сягнувши критичної точки, коли хотілося кричати:
- Люди, дивіться, там стріляють, ви знаєте про це?
Відірваність від реальності письменників навіть обурювала. Іноді здавалося, що схід України для них дійсно інша планета. Вони розповідали про те, що кожен тут повинен мати свою позицію, має бути громадянином. Це виглядало так, наче дуже хворому, якому потрібна хіміотерапія, пропонують лікуватися пігулкою. Вилікувати ту частину суспільства в Донецьку, яка хоче в Росію, можна лише радикальними методами.
А може, й правильно, що захід відбувся, незважаючи на атмосферу війни, якою наповнене повітря. Безмежний простір "Ізоляції", квітучі дерева, розслаблені люди, цілі автобуси студентів із філологічного факультету, лекції, перформанси, круглі столи та концерти.
Тільки у перший день фестивалю його відвідали понад 500 осіб. Це зважаючи на те, що проходив захід у будні дні, починався о 15-й годині, а сама "Ізоляція" розташована не в центрі міста.
Узявши за основу традиції вже відомих літфестів, щодня 23-25 квітня в Донецьку паралельно проходили лекції 3-4 запрошених гостей, потім за їх участю влаштовували круглий стіл. За словами організаторів, спікерів мало бути більше, але деякі не приїхали, бо побоялись. Та були і такі, хто, навпаки, хотів "роздивитися" Донецьк, як-от Ірена Карпа.
Ті, хто таки доїхав до Донецька, висловлювалися про Донбас більш помірковано, ніж раніше. Здається, вони почали відходити від поділу на чорне та біле.
- Я читаю новини і в курсі, що вся революція в Донецьку відбувається навколо обласної ради. Я не мав страху. Щодо стереотипів, то вони стосуються скоріше старшого покоління та людей неосвічених. Якщо говорити про молодь, то я ніколи не вірив, що вона може підтримувати ті ідеали, які висловлює Путін. Вона вже виросла в незалежній країні, тому є патріотами. Я був у цьому переконаний, а потім побачив реакцію, коли в Донецьку збирався Євромайдан, - розповів письменник Юрій Винничук.
У підсумку всі зійшлися на думці, що такий захід місту дуже потрібен. Незважаючи на атмосферу, в якій відбувся перший літфест, він має стати постійним, бо як ще виростити українців у Донецьку, як не на українській літературі, спростовуючи маніпуляції політиків про мовні бар’єри.
Фестиваль виконав завдання, яке, можливо, й не ставили організатори. Він зламав стереотипи. І це найкращий результат.
+