Письменниця Ірен Роздобудько: У Донецьку ніколи не було розмов, що Донбас – це Росія

Авторка сучасних романів розповіла про Донецьк, "своїх" і "чужих"
Фото: Facebook/Ірен Роздобудько
11 квітня 201417:00

Ірен Роздобудько народилася в Донецьку. Це письменниця, яка вміє вгадувати думки читачів, тому її романи нерідко стають дзеркалом життя. Байдуже, буденного чи незвичного.

Письменниця, за її ж власними словами, інтроверт. Проте це не завадило їй розмовляти з читачами під час зустрічі на "Книжковому Арсеналі" невимушено, відверто і дружньо.

Авторка романів "Ґудзик", "Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя", психологічного трилера "Мерці" розповідала свої історії, а охочі послухати їх потроху зайняли всі вільні місця в залі. Історії були такі самі, як у більшості з нас – життєві й повсякденні. Але після них залишилося приємне відчуття, що світ насправді не такий уже й поганий, а людяність і досі "в ціні".

INSIDER записав роздуми письменниці про рідний Донбас, українське кіно і культурну революцію.

Сенс мого писання в тому, щоб знайти однодумців. Люди пишуть із різних причин, і їх може бути багато – від страху смерті до бажання слави і грошей. Я завжди казала, що хочу знайти однодумців. Для мене це було важливо і залишається важливим зараз. Я пишу для того, щоб зрозуміти, що я в цьому світі не одна.

Зараз побільшало зла й агресії щодо протилежної думки. Ми множимо зло і ненависть у Facebook, усі пересварилися. Спротив і ненависть породжує те ж саме. Але як бути, якщо хочеться "дертись на стіну" і всім писати? Нещодавно хтось надіслав мені таке: "Яка симпатична бандерівка! Шкода, що фашистка". Я побажала здоров'я, щастя та успіху. Людей, яких не можна переконати, переконає час.

 Фото: Facebook/Ірен Роздобудько

Ми живемо в інформаційній тривозі, затемненому просторі. Я прошу всіх запалювати у цьому просторі бодай один ліхтарик. Відповідайте іронічно. Шкодуйте людей, які мають вузький світогляд.

Мине час, а ми будемо тут жити і дивитись один одному у вічі. Ходитимемо в одні й ті самі магазини, купуватимемо той самий хліб. Правда буде такою, якою потрібно бути правді. Деякі люди хочуть отримувати зарплати, мати свій шматочок ковбаски і дах над головою. Я би не розподіляла людей на "своїх" і "чужих". Завжди є люди з різними думками.

Ніколи за мого життя в Донецьку не було розмов, що Донбас – це Росія. Можете відрубати мені всі кінцівки. Не було розмов про українську мову. Бабці поза Донецьком говорили українською, говорили російською, у школі нас звільняли від української мови, як від фізкультури, абсолютно спокійно. А я народилася в Донецьку, там ходила в школу і працювала.

У людей, які стоять із російськими прапорами в Донецьку, треба перевірити паспорти і вислати туди, де їм під цим прапором житиметься краще. Це ті, на кого нам не треба зважати. Вся "нечисть" завершиться скоро - коли закінчаться гроші. А питання "Донбас – це Росія" і української мови треба зняти, я знаю по собі: у мене під нігтями був і шахтарський пил, і заводський бруд.

Я взяла на себе відповідальність за те, що відбувається в країні, і почала думати: я чогось не доказала, не дописала. Я собі поклялася, що тепер на кожному виступі для дітей говоритиму: хлопці, не можна робити кількох речей – бити лежачого, бити того, хто втікає, жінку. У нас купа дірок у культурі, в інформаційному просторі. Це означає: ми щось не доробили. Варто, щоби кожен запитав себе, що саме.

 Фото: Facebook/Ірен Роздобудько

Відбулася ще одна революція, яка перемогла, – культурна. Вона розпочалася зі споживацької революції. Ми перетворилися на суспільство споживачів. Добре це чи погано – не знаю, але я не засуджую споживачів. Розпочалася вона саме тоді, коли люди почали дивитися на штрих-коди товарів у магазині: 48 – 46. 48 – 46. Ми зрештою "дотумкали", що треба "їсти" своє.

Нарешті ми почали дивитись українське кіно. Вперше я зраділа, коли у грудні на Майдані демонстрували фільми із циклу "Невідома Україна" – 120 коротеньких історичних серій для дітей. Попередні 23 роки їх показували о другій-третій годині ночі, або не показували зовсім. Бо нам не треба нічого знати про Україну, правда? Ми кричатимемо Бандера, або Бендера, і не знатимемо, хто він такий. Буде повернення до українського кіно, адже немає сил дивитися на "Рокосовських", "Берій", "Василів Сталіних", і треба розуміти, що насправді 20 років тривала інформаційна війна.

Купуйте українське масло, сир і книжки! У нас конкурентоспроможні письменники. Для того, щоб сказати: ось це - погано, треба знати, про що йдеться. Інколи люди не цікавляться літературою, не вивчають, а відразу кажуть "ні!" Я їздила Україною і можу сказати: люди купували книжки і цікавилися "своїм".

Розділи :
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

КОМЕНТАРІ

16.11.2018, 07:16
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 31 березня 2020

    Land Rover, Lexus та елітні годинники: що задекларував новий глава МОЗ

    За минулий рік Степанов заробив 87 807 грн як очільник Одеської ОДА і отримав проценти в Ощадбанку на суму 2,83 млн грн

     
    • 31 березня 2020

    Авто за мільйон гривень та готівка: що задекларував новий заступник Венедіктової

     
    • 30 березня 2020

    Рада підтримала “антиколомойський” законопроект

     
    • 30 березня 2020

    Рада з другої спроби обрала очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

    Верховна Рада України у понеділок, 30 березня, з другої спроби проголосувала за призначення очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

     
Система Orphus