"Нікакой палітікі" або Чи місце митцям на барикадах

Люди на барикадах за хвилину чи годину проживають більше, ніж за все своє рутинне життя. Тож уже саме сусідство з такою інтенсивністю може стати невичерпним джерелом подальшого натхнення для митця
Фото: Сергій Гуменюк для INSIDER
4 лютого 201407:07

Днями мою подругу-телевізійницю хтось із російських ЗМІ попросив надати фото місцевої селебріті на тлі Грушевського. У архіві каналу був Кличко, але, вочевидь, був він і в замовника.

Подруга запропонувала стоп-кадр із проекту Сергія Проскурні "Наш Шевченко", пояснивши попередньо, що це в нас є отака "пісатєльніца-співачка" Карпа. Але і ця картинка не підійшла. До смерті цікаво, чого? Бо нема на обличчі кровожерного виразу, на щоках свастик, і з рота не стирчить недогризене ліричне серце юного "беркутівця"?

Неправильний "бандеровєц", вирішили продюсери. Чи, радше, тому що я не позувала з накладними віями, у купальнику і з брильянтами на шубі поверх голого тіла? Неправильна якась українська селебріті. У них по тєліку інших звикли показувати. Подруга допитуватися не стала, а ввічливо відписала, що ні анілораків, ні сердючок з віаграми на барикадах не помічали. Народні артисти у нас такі "народні"…

Але повернуся до проекту Проскурні. Той епізод, де Шевченка на тлі Майдану читає вбитий Сергій Нігоян, обійшов усі світові ЗМІ і набрав майже мільйон переглядів. Ідея в тому, що 365 різних людей читають близькі їм уривки з ТГШ у ситуативній локації. Потім у одному мистецькому просторі мають виставити 365 телевізорів і отримати живий ефект присутності Шеви в людях, а людей у Шеві.

Люди підбираються різні. І за родом діяльності, і за характером, і за… сміливістю. Мене зворушила історія зйомки одного культового харківського співака, із дружиною котрого у Проскурні вийшов десь такий діалог:

- Нєт, ну он, канєшно, снімєцца… Но там точно нє будєт нікакой палітікі?!

- Знаєте, - відповів режисер, - Шевченка в принципі важкувато відділити від політичного контексту…

І записали щось таке ліричне, аби не ранити ніжну співакову душу.

А щодо контексту, то й правда: чи багато хто з нас знає, що шкільне “Всталай весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила" у сусідстві має “Звір тілько виє по селу, гризучи трупи. Не ховали, вовків ляхами годували, аж поки снігом занесло Огризки вовчі…" в цих же "Гайдамаках"? От тобі і "нікакой палітікі…"

Ще Жан-Поль Сартр міркував на тему політичної заангажованості митців. А ми, студенти-першокурсники, тоді лише заздро зітхали: "Ех, в які часи йому пощастило жити! Бруківка летить, бунтарський дух, ну чого ми народилися так пізно?" І от, voilà, що просили, то і маєте. Казали ж нам, що відстаємо від світових революцій на пару десятків років, а деякі (культурні, сексуальні?) і взагалі в нас не стаються. Що ж, ліпше пізно, ніж Північна Корея.

Я твердо переконана, що кожен мусить робити те, що він вміє робити найліпше. І це стосується як професійної, так і цілком буденної діяльності. Приміром, зупу на Майдан я зварю краще, ніж нарубаю дров. Так само написане мною щось відверто стьобне, над чим можна посміятися - сміх лікує тривожність і страх, - матиме більшу вартість, ніж які-небудь мої дилетантські способи політичного аналізу ситуації.

Не беруся називати імен тих, хто з якихось причин відмовчується: всі ті культові телеведучі, альтернативні музиканти та яскраві художники. Але тішить, що вистачає тих, хто поводиться по-іншому: не боїться публічно різко висловлюватися, власноруч малює постери і робить інсталяції, проводить читання поезії біля бочок, колядує, ходить вертепом, підключає людей на перший погляд геть не мистецьких до мистецтва. Ну де ще був такий розквіт народної творчості, як не на Майдані?

"Нікакой палітікі…" Бо що? Бо карпаратівів стане менше? Бо ще не ясно, хто переможе, і чиї придворні забаганки доведеться обслуговувати? Чи поет - це неземна істота, що харчується амброзією і какає сонячними зайчиками?

"Поети - це біографи народу", - писала Ліна Костенко. А якщо й не біографи, то, як мінімум, стенографісти дійсності. І гріх поетові пропустити повз себе, а не через себе важливі трансформації свідомості суспільства. Митець не зобов’язаний фізично бути присутнім на барикадах, ніхто не змушує його кидатися "коктейлями Молотова". Однак поет щонайменше мусить співпереживати тому, що відбувається. Бо якщо журналіст фіксує реальність об’єктивну, то митець фіксує реальність психічну.

Поет шукає інтенсивності. Даруйте за пафос, але так воно десь і є: в одному ліричному образі тисячі чи мільйони його читачів зможуть упізнати і почути свою душу. І з цією ж концентрацією люди на барикадах (чи в будь-якій іншій сильній небезпеці) за хвилину чи годину проживають більше, ніж за все своє рутинне життя. Тож уже саме сусідство з такою інтенсивністю може стати невичерпним джерелом подальшого натхнення для митця.

Нова пісня від гурту Ірени Карпи "Допобачення"

Розділи :

КОМЕНТАРІ

17.11.2018, 20:23
Додати

ГОЛОВНА ШПАЛЬТА

    • 31 березня 2020

    Land Rover, Lexus та елітні годинники: що задекларував новий глава МОЗ

    За минулий рік Степанов заробив 87 807 грн як очільник Одеської ОДА і отримав проценти в Ощадбанку на суму 2,83 млн грн

     
    • 31 березня 2020

    Авто за мільйон гривень та готівка: що задекларував новий заступник Венедіктової

     
    • 30 березня 2020

    Рада підтримала “антиколомойський” законопроект

     
    • 30 березня 2020

    Рада з другої спроби обрала очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

    Верховна Рада України у понеділок, 30 березня, з другої спроби проголосувала за призначення очільників МОЗ та Мінстерства фінансів

     
Система Orphus